Законопроєкт №13150 міг стати однією з найбільших загроз для української демократії останніх років. Він позбавляв місцеве самоврядування свободи ухвалювати рішення, запроваджував подвійне підпорядкування і створював небезпечний прецедент ручного управління громадами. Для Одеської області, яка щодня працює в умовах війни та постійних викликів, це було б рівнозначно управлінському колапсу. Про те, чому цей законопроєкт суперечив Конституції та європейському курсу України, розповів голова міської організації ВО «Батьківщина» Дмитро Жеман.
— Чому законопроєкт №13150 став настільки небезпечним для місцевого самоврядування?
— Документ передбачав тотальний контроль центральної влади над рішеннями місцевих рад та виконкомів. Будь-який акт підлягав нагляду і фактичному «узгодженню» з контролюючим органом. Це позбавляло громади незалежності, суперечило Конституції та Європейській хартії місцевого самоврядування. У випадку ухвалення Україна опинилася б у конфлікті з європейськими стандартами, а отже — під загрозою євроінтеграційного процесу.
— Як це могло вплинути на ситуацію в Одеській області?
— Для Одеси та регіону такий закон означав би параліч роботи органів місцевої влади. Кожне рішення — від розподілу бюджету до кадрових питань — мало б проходити перевірку і могло бути призупинене. У прифронтовій області це фактично позбавляло б місцеву владу можливості оперативно реагувати на виклики війни, медичні чи гуманітарні потреби.
— У законопроєкті йшлося про «забезпечення законності рішень». Чому це не виглядало безпечно?
— Нагляд поширювався не лише на нормативні акти, але й на документи внутрішнього та оперативного характеру: доручення, розпорядження, формування комісій. Усе це мало передаватися для перевірки. Умовно кажучи, навіть звичайне методичне розпорядження одеської ради могло бути зупинене. Це паралізувало б роботу рад і створювало поле для прямого втручання виконавчої влади.
— Чи можна говорити про загрозу авторитаризму?
— Так. Документ запроваджував «подвійне підпорядкування». Місцеві державні адміністрації отримували право координації територіальних органів центральної влади, включно з поліцією, прокуратурою і СБУ. Це створювало ситуацію, коли одна структура підпорядковується одночасно двом центрам управління. Для Одеської області, яка щодня перебуває під загрозою атак, така система означала хаос у сфері безпеки.
— Що становило найбільший ризик у сфері інформаційної безпеки?
— Законопроєкт передбачав створення Єдиного реєстру актів, куди мали вноситися всі документи, включно з персональними даними. Така централізована база є прямою мішенню для кібератак. Приклад грудня 2024 року, коли зламали реєстри Мін’юсту, показав, наскільки вразливою може бути система. Для Одеси подібна ситуація означала б колапс управління областю. До того ж не існувало ні відповідальності за несвоєчасне внесення даних, ні фінансових розрахунків щодо захисту реєстру.
— Яка була альтернатива?
— Альтернативний законопроєкт №13150-1, поданий Юлією Тимошенко, пропонував інший підхід. Він не допускав порушення Конституції, забезпечував баланс між державним і місцевим рівнем влади. Цей документ відхилили, проте саме його норми відповідали європейським стандартам.
— Який підсумок усієї історії з законопроєктом №13150?
— Головне, що документ був знятий із розгляду. Це зберегло для громад право на власні рішення і захистило демократичні принципи організації влади. Для Одеси та всієї області це означає можливість діяти швидко й ефективно, не озираючись на надмірний контроль центральних органів.